Етонітат і пов’язаний з ним опіоїдний агоніст бензімідазол були відкриті наприкінці 1950-х років групою швейцарських дослідників, які працювали у фармацевтичній компанії CIBA (тепер Novartis).Однією з перших сполук, вивчених швейцарською командою, був 1-(бета-діетиламіноетил)-2-бензилбензімідазол, який, як виявилося, має 10% аналгетичної активності морфіну в біоасометрії на гризунах.Це відкриття спонукало команду розпочати комплексне систематичне дослідження 2-бензилбензимідазолу та встановити взаємозв’язок між структурою та активністю цього нового сімейства болезаспокійливих засобів.Для отримання цих сполук було розроблено два загальні методи синтезу.

Перший спосіб передбачає конденсацію о-фенілендіаміну з фенілацетонітрилом з утворенням 2-бензилбензимідазолу.Потім бензімідазол алкілують бажаним 1-хлор-2-діалкіламіноетаном з утворенням кінцевого продукту.Цей конкретний метод найбільш корисний для отримання бензімідазолу без замісників у бензольному кільці

Найзагальніший синтез [4], розроблений швейцарською командою, спочатку включає алкілування 2,4-динітрохлорбензолу 1-аміно-2-діетиламіноетаном з утворенням N-(β-діетиламіноетил)-2,4-динітроаніліну [він же: N' -(2,4-динітрофеніл)-n,n-діетил-етан-1,2-діамін].2-нітрозамісники у сполуках 2,4-динітроаніліну потім селективно відновлюються до відповідних первинних амінів за допомогою сульфіду амонію як відновника.Сульфід амонію може утворювати газоподібний сірководень на місці шляхом додавання концентрованого розчину гідроксиду амонію та насичення його розчином.Проміжний продукт, утворений селективним відновленням 2-нітрозамінника 2-(β-діетиламіноетиламіноетил)-5-нітроаніліну, який потім реагує з гідрохлоридом іміноетилового ефіру 4-етоксифенілацетонітрилу (він же: п-етоксибензилціанід).Іміноефір, 2-(4-етоксифеніл)-ацетіліміноат етиловий ефір гідрохлорид, отримують у вигляді газу розчиненням 4-заміщеного бензилціаніду в суміші безводного етанолу та хлороформу, а потім насичуванням розчину безводним хлористим воднем.Реакція між 2-(бета-діалкіламіноалкіламін)-5-нітроаніліном і гідрохлоридом іміноетилового ефіру призводить до утворення етонітразину.Процедура особливо підходить для отримання 4-, 5-, 6- і 7-нітробензімідазолу.Вибір змінених заміщених іміноефірів фенілоцтової кислоти може забезпечити сполуки з декількома замісниками в бензольному 2-положенні

Відомо багато аналогів, єдиною іншою помітною сполукою, отриманою в результаті оригінального дослідження в 1950-х роках, є клонітацетон, який набагато слабкіший за етоніссин (приблизно в 3 рази морфін).Зовсім недавно, приблизно з кінця 2018 року, на нелегальному ринку в усьому світі почала з’являтися низка аналогів дизайнерів, серед яких найвідоміші сполуки – метронідазол, ізонідазол та етазин, але інші продовжують з’являтися